Говорячи про міжнародні стандарти е-урядування, хотілося б звернути увагу на ті міжнародні документи, які містять рекомендації, вимоги для держав-учасниць, що мають намір будувати чи розвивати у себе ефективне інформаційне суспільство.
Якщо звернутися до досвіду зарубіжних держав, де технології е-урядування вже давно успішно функціонують, то там використання Інтернету органами публічної адміністрації розглядається як одна з можливостей підвищити ефективність державної влади в цілому. Саме тому до популярних в Інтернеті позначень "b" (business – бізнес) і "c" (citizens – громадяни) тепер додалося нове - "g" – "уряд”. Фактично, впровадження інформаційних технологій у публічну адміністрацію дозволить швидко оптимізувати публічне адміністрування: знизити витрати на утримання держави, прискорити взаємодію органів влади між собою, з юридичними та фізичними особами. Зарубіжний досвід також показує, що модель е-урядування природна і прийнятна для тих країн і культур, у яких держава сприймається як обслуговуюча, сервісна структура.
Міжнародні стандарти е-урядування знаходять своє відображення у міжнародних актах з питань функціонування інформаційного суспільства, і є обов’язковими для виконання країнами-учасницями. До основних таких актів відносяться:
Рекомендація Ради Європи (2004) з питань е-урядування спрямована на надання підтримки країнам-членам у творенні та реалізації стратегій е-урядування, що сприятиме ефективному використанню інформаційно-комунікаційних технологій (ІКТ) у відносинах між органами публічної адміністрації, громадянами та бізнес-структурами, між самими органами влади, а також сприятиме демократизації публічної адміністрації та вдосконаленню надання адміністративних послуг.
У даному документі наведено наступні рекомендації щодо впровадження і розвитку е-урядування у відповідній державі:
1. Переглянути політику впровадження технологій е-урядування, законодавство і практику його застосування у цій сфері.
2. Залучати до співпраці відповідних іноземних та національних експертів з метою творення спільної стратегії щодо напрямів впровадження і розвитку е-урядування, дотримуючись принципів забезпечення здійснення прав людини, розвитку демократії і верховенства права, шляхом:
зміцнення демократичних інститутів на всіх рівнях, сприяння доступу до них, підвищення прозорості та підзвітності їхньої діяльності громадськості;
надання можливості усім брати участь у процесі прийняття рішень органами влади, а відтак – сприяння розвитку прямої демократії;
удосконалення діяльності публічної адміністрації і якості надання адміністративних послуг шляхом забезпечення їхньої доступності, прозорості, ефективності; зробити послуги зорієнтованими на особу, менш затратними, що сприятиме економічному і культурному розвитку суспільства
3. Розробити стратегію е-урядування, яка:
повністю відповідатиме принципам національної організації демократичного врядування;
сприятиме позитивному розвитку демократичних процесів;
розширить вибір доступу до комунікацій і здійснення операцій шляхом надання додаткового каналу доступу;
ґрунтуватиметься на недискримінаційному підході;
залучатиме осіб до здійснення стратегічного вибору і враховуватиме їх потреби і пріоритети;
забезпечить прозорість і стабільність;
забезпечить відповідний і скоординований підхід між різними ланками і рівнями урядування;
встановить межі співпраці між органами публічної адміністрації, приватним сектором та іншими організаціями громадянського суспільства;
забезпечить конфіденційність інформації та захист персональних даних;
міститиме оцінку можливих ризиків;
надасть можливість і вдосконалить доступ до ІКТ-інфраструктури і послуг, які є простими і швидкими у використанні;
гарантуватиме доступність, безпеку, цілісність і взаємодію;
забезпечить розвиток ІКТ політики, яка ґрунтуватиметься на відкритих стандартах, об’єктивності та оцінці можливостей, які пропонуються різними моделями програмного забезпечення, включаючи відкриті програмні продукти;
забезпечуватиме можливості для дистанційного навчання;
братиме до уваги відповідний зарубіжний досвід. У Декларації про європейську політику у галузі нових інформаційни технологій встановлено зобов’язання для держав-учасниць забезпечити доступ до нових інформаційних технологій шляхом:
сприяння максимально широкому доступу для всіх до новітніх інформаційних технологій і комунікаційних послуг, наприклад, шляхом створення широкої мережі пунктів доступу у громадських місцях;
надання можливості усім особам відігравати більш активну роль в житті суспільства на національному, регіональному і місцевому рівнях шляхом використання новітніх інформаційних технологій з метою: забезпечити безперешкодний доступ до інформації про місцеві, регіональні адміністративні та юридичні служби і прямі зв’язки з ними; забезпечити доступ до офіційних текстів місцевих, регіональних і національних законів і нормативних актів, міжнародних договорів і рішень національних і міжнародних судових органів;
сприяння вільному обміну інформацією, думками і ідеями з використанням новітніх інформаційних технологій;
сприяння розробленню і виробництву матеріалів культурного і освітнього призначення та їх широке розповсюдження;
сприяння ефективній міжнародній співпраці;
сприяння створенню рівних можливостей використання новітніх інформаційних технологій усіма європейськими державами.
Важливе місце серед міжнародних актів у галузі інформаційних технологій посідає Окінавська хартія глобального інформаційного суспільства, у якій закріплено мету зміцнити відповідну політику і вдосконалити нормативно-правову базу, які б стимулювали конкуренцію і новаторство, забезпечити економічну і фінансову стабільність, які б сприяли співпраці у сфері оптимізації глобальних мереж, боротьби із зловживаннями, які підривають цілісність мережі, скоротити розрив у цифрових технологіях, інвестувати у людей і забезпечити глобальний доступ та участь у цьому процесі (пункт 4 Хартії). Для досягнення цих та інших цілей важливо будувати та здійснювати діяльність, застосовуючи наступні заходи (пункт 6 Хартії):
проведення економічних і структурних реформ з метою забезпечення відкритості, ефективності, конкуренції та використання нововведень, які доповнювалися б заходами з адаптації на ринку праці, розвитку людських ресурсів;
раціональне управління макроекономікою, яке б сприяло більш точному плануванню з боку бізнес-кіл і споживачів, та використання переваг новітніх інформаційних технологій;
розроблення інформаційних мереж, які б забезпечували швидкий, надійний, безпечний і економічний доступ за допомогою конкурентних ринкових умов і відповідних нововведень щодо мережних технологій, їх обслуговування і застосування;
розвиток людських ресурсів, здатних відповідати вимогам інформаційної доби, шляхом забезпечення постійного навчання та задоволення попиту на спеціалістів в галузі ІТ в багатьох секторах економіки;
активне використання ІТ у публічному секторі і сприяння наданню в режимі реального часу послуг, необхідних для підвищення рівня доступності влади для всіх громадян.
Директива Європейського Союзу про електронні підписи містить два визначення електронного підпису – власне електронний підпис, і "розширений” електронний підпис. Під електронним підписом в Директиві розуміють "дані в електронній формі, які прикладені або логічно приєднані до інших електронних даних, і які використовуються як метод аутентифікації” (п. 1 ст. 2). Під розширеним електронним підписом слід розуміти електронний підпис, який відповідає наступним вимогам: а) він виключно відноситься до особи, яка підписалася; б) за його допомогою можна ідентифікувати особу, яка підписалася; с) він створений за допомогою засобів, які особа, що підписалася, може мати під своїм виключним контролем; d) він з’єднаний з даними, до яких він відноситься, таким чином, що є можливість виявити наступну модифікацію таких даних” (п. 2 ст. 2).
Документи, описані вище, повинні бути фундаментом для імплементації їх норм в українську нормативно-правову базу. В умовах сучасного рівня світової глобалізації розвиток інформаційного суспільства в Україні не може відбуватися сепаративно від інших країн. Тому важливим елементом інтеграції України в європейський простір є врахування стандартів її стратегічних партнерів, зокрема Європейського Союзу, що проголошено пріоритетним напрямом зовнішньополітичного курсу держави. Щодо адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу, то слід зазначити, що Постановою Кабінету Міністрів України від 16.08.1999 р.6 була схвалена Концепція адаптації законодавства України до законодавства Європейського Союзу. Метою адаптації є досягнення відповідності правової системи України з правовою системою Європейського Союзу (acquis communautaire), яка включає акти законодавства Європейського Союзу (але не обмежується ними), прийняті в рамках Європейського співтовариства, з урахуванням критеріїв, що висуваються Європейським Союзом до держав, які мають намір вступити до нього.
Важливим документом, реалізація якого наблизить Україну до інтеграції в Європейський світовий простір, до членства в Євросоюзі, а, зокрема, і до формування інформаційного суспільства, є План дій "Україна - Європейський Союз", схвалений Кабінетом Міністрів України 12.02.2005 р., Радою з питань співробітництва між Україною і Європейським Союзом 21.02.2005 р.7 На виконання цього стратегічного документу Кабінет Міністрів України своїм Розпорядженням від 26.04.2007 р. №238-р. 8 затвердив перелік заходів щодо виконання у 2007 році Плану дій Україна - ЄС. У даному акті значну увагу присвячено розвитку інформаційного суспільства. Так, серед заходів і завдань зокрема визначено:
1) Прискорення досягнення прогресу у сфері політики та регулювання електронних засобів зв'язку:
прийняти національну стратегію розвитку телекомунікацій в Україні та розпочати її реалізацію;
прийняти нормативні акти з питань ліцензування, з'єднання, нумерації та загального доступу до основних телекомунікаційних послуг відповідно до Закону України "Про телекомунікації";
забезпечити добросовісну конкуренцію на ринку послуг електронних засобів зв'язку.
2) Прискорення досягнення прогресу у розвитку сфери послуг інформаційного суспільства та інтеграції України до дослідження технологій інформаційного суспільства:
прийняти державну програму "Електронна Україна" з метою розвитку інформаційного суспільства та вивчити можливість підтримки її виконання з боку ЄС;
сприяти широкому використанню нових технологій суб'єктами господарювання та державними органами, особливо в галузі охорони здоров'я та освіти (електронна комерція, електронний уряд, електронна охорона здоров'я, електронне навчання), шляхом створення сучасної інфраструктури, підвищення ефективності підготовки і реалізації пілотних проектів, наприклад, взаємного визнання електронних підписів.
|
