Головна » 2010 » Квітень » 1 » Сергій Удовик. Що таке інформаційне суспільство?
13:43
Сергій Удовик. Що таке інформаційне суспільство?
За словами М.Фейгенбаума, сучасні технології «дають змогу зробити комп'ютер з бруду». Все це зумовило катастрофічне падіння цін на нафту й інші корисні копалини, причому ця тенденція зберігатиметься й надалі. Такі зміни привели до виникнення якісно нової організації — так званої інтелектуальної компанії. Американський економіст Т.Стюарт зазначає, що її основні фонди не мають матеріальної форми, й взагалі не зрозуміло, кому вони належать і хто відповідає за їх зміст. ... відбувається децентралізація структури державної влади. Складні
інтелектуальні системи вже не вписуються в ієрархічний державний
порядок і не можуть бути контрольовані. Від домінуючого з часів
середніх віків непотовізму — кумівства — відбувається швидке зміщення
до горизонтальної структури управління, підвищується роль сигналів, так
би мовити, «знизу», тобто визначальне значення починає відігравати
зворотний зв'язок.
На перше місце виходить не доступ до ресурсів, наявність виробничих потужностей або капіталів, а здатність до нововведень.
Змінюється функція керівника. Керівник — це вже не людина, яка віддає
накази й дає вказівки, а людина, яка відповідає за застосування та
ефективність знання. У своїх рішеннях він повинен керуватися не стільки
вертикальною ієрархією, як сигналами з нижніх рівнів, при цьому вони
мають бути не стандартними, а індивідуальними. Він, радше,
перетворюється на диспетчера, який розподіляє потоки інформації, а не
на авторитарного діяча.
Тобто організаційна форма будується не за бюрократичним принципом, а за
принципом адхократії, як зазначає О.Тоффлер — стає «структурою
холдингового типу, що координує роботу безлічі тимчасових груп, які
виникають або припиняють свою діяльність відповідно до темпу змін в
оточуючому середовищі». У індустріальному суспільстві, щоб процвітати,
фірма мала бути «великою», в інформаційному суспільстві це, радше,
недолік, оскільки «крупність» — це інерційність, що перешкоджає
нововведенням і рухливості — запоруці успіху.
Інтелектуальна економіка основні вкладення робить у людський чинник, тобто в знання й культуру.
Знання й індивідуальний підхід перетворюється на основну цінність
інформаційного суспільства. Більш того, головним фактором для людини
стає не абсолютний прибуток, а, як зазначає Р.Інглегарт, ступінь
безпеки, статус та якість життя. На зміну прагненням до матеріальних
цінностей приходять прагнення до самовираження, пошуку сенсу життя,
бажання залишити свій слід у ньому, «щоб їх сутність як вільних та
етичних людей була визнана іншими людьми» — як сказав Ф.Фукуяма. Все
більша кількість людей на Заході віддає перевагу не найбільш
високодоходним роботам, а творчим інтересам, що дозволяють
самореалізуватись у контакті з близькими.
На зміну економічній парадигмі Маркса й культурологічній парадигмі
Вебера, що суперечать одна одній, прийшла парадигма, котра відображає
як проникливість Маркса, так і Вебера, тобто в інформаційному
суспільстві як економіка визначає культуру й політику, так і культура з
політикою визначають економіку.
Ф.Фукуяма вводить такий чинник, як довіра в суспільстві, яка
визначається культурними факторами. Суспільство з високим рівнем довіри
характеризується пріоритетом громадської доброчесності й здатністю до
створення нових об'єднань і взаємодії в них в умовах існування, що
змінюються. Переважання недовір у суспільстві рівнозначне введенню
додаткового податку на всі форми економічної діяльності. А велика
кількість поліцейських, фінінспекторів і ревізорів — це показник
занепаду моральності й неблагополуччя в суспільстві.
Більш того, їх зростання призводить до ще більшого занепаду моральностi
й культури, що спричиняє ще більшу потребу в каральних органах.
Суспільство з низьким рівнем довіри ніколи не зможе скористатися
перевагами, що відкриваються інформаційною технологією. Держава, що
грунтується на індустріальній парадигмі, в умовах інформаційного
оточення «поїдає моральну субстанцію країни, харчується нею, товстішає
від неї, поки їжа не починає вичерпуватись й це приводить державу до
голодної знемоги» — зауважує французький філософ С.Вейль. Це фактично
веде до колонізації державою своїх громадян, і відповідної реакції — до
партизанської війни громадян проти держави — несплати податків,
протидії різним новаціям, спрямованим на зміцнення держави.
... владні структури зовсім не готові до сприйняття нової реальності й
живуть у серединній стадії розвитку індустріального суспільства. Але це
не їхня провина, а, радше, їх біда — з психології відомо, що перегляд
своїх найпотаємніших переконань породжує страх і втрату впевненості в
собі.
Уся ідеологія діяльності нашої держави тільки викликає нудьгу, як
старе, пропахле нафталіном, але добротно зшите пальто, яке ще носити й
носити. Але це пальто не для ХХI століття, а для музейної резервації,
де нам пропонують жити на подив цивілізованому світу.
На сьогодні дуже багато народних обранців перестали виконувати волю народу. Кнопкодавство та абсолютизм - це лише невелика частина того негативу, з яким на даний момент асоціюєця політикум в Україні
